Дата публікації допису: Aug 22, 2019 3:50:29 PM
Мітохондріальні захворювання (МЗ) – особлива група спадкових захворювань. В їх основні лежать порушення функції мітохондрій – клітинних структур, основна функція яких полягає у виробленні енергії у вигляді АТФ. Серед великої групи патологічних станів, що супроводжуються розладами клітинної біоенергетики, слід виділяти «первинні» МЗ та хвороби з «вторинною» мітохондріальною дисфункцією. Первинні мітохондріальні хвороби – клас патологічних станів, які зумовлені генетично детермінованими дефектами мітохондрій, що ведуть до недостатності енергетичної продукції клітин. Виділяють порушення обміну жирних кислот, пірувату, циклу Кребса, дефекти електронно-транспортного ланцюга мітохондрій та оксилювального фосфорилювання. Прикладом вторинних МЗ є цероїдліпофусциноз, гангліозидози, мукополісахаридози, ряд мозочкових дегенерацій, гепатолентикулярна дегенерація, спадкові захворювання сполучної тканини, туберозний склероз, деякі ендокринні, аутоімунні захворювання, хвороби крові та нейродегенеративні захворювання, прийом лікарських препаратів. Окрім того запропоновано поняття енергодефіцитого діатезу, як нормального конституційного варіанта, що характеризується відносно зниженим рівня цитоенергетики.
У 15% випадків причиною захворювань є мутація в мітохондріальній ДНК (мтДНК), внаслідок чого порушується функція мітохондрій. Серед інших причин мітохондріальних захворювань - мутації генів в ядерній ДНК, продукти яких задіяні в метаболізмі мітохондрій. Відомо більше 250 точкових мутацій мітохондріальних поліпротеїдів, рибосомальнх та транспортних РНК та більше 90 варіантів поодиноких делецій мтДНК. Відомо більше 200 захворювань, викликаних цими мутаціями. При цьому мутація в одному і тому ж гені мтДНК у різних людей може проявлятися з різним ступенем важкості, аж до повної відсутності клінічних проявів. У зв'язку з цим частота народження МЗ становить 1-2: 10 000 чоловік. Величина прояву дефекту може бути великою чи малою, і вона може істотно змінюватися, повільно наростаючи в часі.
Найбільш часті органопатії при мітохондріальних хворобах в результаті дефектів дихального ланцюга наведені нижче. ЦНС: ураження мозку, пре-, перинатальна енцефалопатія у вигляді дегенеративних процесів у мозку (гліоз, гіпотрофія, судомний синдром (резистентний до терапії), поліневропатія, патологічні рефлекси, зниження чутливості, летаргія, кома, затримка психомоторного розвитку, атаксія, дистонія, зменшення розмірів турецького сідла. Очі: птоз, амбліопія, офтальмоплегія, пігментний ретиніт, атрофія зорових нервів, ністагм, катаракта. Серце: кардіоміопатія (гіпертрофічна), аритмії, порушення провідної системи серця. Печінка: прогресуюча печінкова недостатність (особливо у немовлят), помірна гепатомегалія, неоднорідність паренхіми печінки. Селезінка: спленомегалія, неоднорідність паренхіми. Нирки: тубулопатія (синдром Фанконі), нефрит, ниркова недостатність, пієлоектазія. Шлунково-кишковий тракт (ШКТ): рецидивуюче блювання, діарея, атрофія ворсин, порушення екзокринної панкреатичної функції. Ендокринна система: низький зріст, цукровий діабет. Кістковий мозок: панцитопенія, макроцитарна анемія. Шкіра: раннє старіння, недостатній розвиток підшкірно-жирової клітковини. Скелет: аномалії розвитку. Крім того, у хворих відмічається прогресуючий перебіг захворювання, лактат-ацидоз та специфічний фенотип (низький зріст, тонке волосся, голубі склери, високе піднебіння). Найчастіше при мітохондріальній патології уражаються нервова та м'язова системи внаслідок їх великої енергозалежності та наявності більшої кількості мітохондрій.
В останні роки особливу актуальність набула проблема встановлення критеріїв діагностики первинних МЗ у дітей. Для цього запропоновані основні та додаткові діагностичні критерії, пріоритетне значення серед яких належить клінічних даним. Найбільш характерними клінічними особливостями МЗ є полісистемність ураження, вік маніфестації не раніше 3-4 років, материнське (в нормі мітохондрії передаються лише через яйцеклітину) або спорадичне успадкування патології, низька переносимість фізичного навантаження, кардіоміопатія та енцефаломіопатія. До інших методів діагностики відносяться: гістологічні (RRF в м`язовій тканині), ензиматичні (цитохромоксидаза; зниження активності комплексів дихального ланцюга), функціональні (зниження рівня синтезу АТФ фібробластами), метаболічні (виявлення метаболітів, що вказують на порушення енергетичного обміну). Для підтвердження даних мітохондріальних захворювань хворим необхідні консультація лікаря-генетика і проведення молекулярно-генетичного обстеження. Однак, мітохондріальну мутацію вдається ідентифікувати лише у 4-11% дітей із захворюваннями дихального ланцюга. Таким чином, більшості хворих клініцисти формулюють діагноз МЗ без молекулярно-генетичного підтвердження. Диференційна діагностика проводиться з некласифікованими мітохондріальними енцефалопатіями та органічними ацидуріями.
На сьогоднішній день розробляється етіотропне лікування мітохондріальних захворювань: проводяться роботи по екстракорпоральному заплідненню з використанням перенесення ядра заплідненої яйцеклітини в без'ядерну цитоплазму іншій яйцеклітини з нормально функціонуючими мітохондріями. Комплексний цитохімічний аналіз є цінним діагностичним інструментом при виборі медикаментозного лікування та при оцінці динаміки мітохондріальної недостатності в процесі терапії.
Інформацію підготувала
доцент кафедри педіатрії та медичної генетики
Ластівка Ірина Володимирівна